Джеймс Даймон: шлях до вершини

ГУРУ ФІНАНСОВОЇ СФЕРИ ТА ЇЇ ГОЛОВНИЙ ЛОБІСТ, УДАЧЛИВИЙ І РОЗСУДЛИВИЙ, ЄДИНИЙ, ХТО ПЕРЕЖИВ КРИЗУ 2008 РОКУ ГЕНДИРЕКТОРОМ З УОЛЛ-СТРІТ — ВСЕ ЦЕ ПРО ОДНОГО З НАЙБАГАТШИХ БАНКІРІВ СВІТУ — ДЖЕЙМСА ДАЙМОНА. ЗА ЧАС ЙОГО роботи БАНК JP MORGAN СТАВ НАЙБІЛЬШОЮ КРЕДИТНОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ В США, ПОДОЛАВШИ ФІНАНСОВУ КРИЗУ ТА ХВИЛЮ ШТРАФІВ

Спадковий фінансист

За інформацією Bloomberg Billionaires Index, статки виконавчого директора JP Morgan Chase Джеймса Даймона досягли $ 1,1 млрд, і в основному вони складаються з акцій цього банку. Одна частина фінансистів та банкірів поважає Даймона, інша — ненавидить. Але і ті, й ті визнають, що саме він зробив JP Morgan таким, яким він є сьогодні: одним з найбільших банків у світі з капіталізацією понад $ 382 млрд і впливовістю, підкріпленою не лише капіталом, а й десятиріччями стабільності.

Між тим, шлях Даймона до клубу фінансистів-мільярдерів був не зовсім стандартним. Здебільшого володарями мільярдних статків на Уолл-стріт стають управителі інвестиційних або хеджевих фондів, а не банків, хай навіть і великих. Втім, Даймону пощастило не лише зруйнувати усталену традицію Уолл-стріт, а й провести банк, яким він управляє протягом 15 років, через шторми і рифи фінансової кризи, через низку скандалів із державними регуляторами, при цьому збільшивши його капіталізацію за цей період майже удвічі.

Джеймс Даймон народився у 1956 році в Нью-Йорку. Батько Джеймса і його дід були біржовими маклерами. Цікаво, що настане час (2009 рік), коли батько банкіра — Теодор Даймон — працюватиме у сина в JP Morgan у відділі по роботі з приватними клієнтами.

Свою першу вищу освіту з економіки і психології Джеймс почав здобувати в Університеті Тафтса (Массачусет). Після його закінчення він зо два роки пропрацював у консалтинговій компанії, а потім вступив до Гарвардської школи бізнесу. Між першим і другим курсом Даймон стажувався в одному з найбільших інвестиційних банків світу — Goldman Sachs. І після закінчення навчання він отримав від Goldman Sachs запрошення на роботу в сфері інвестиційного банкінгу. Проте на здивування його однокашників, Джеймс відмовився від пропозицій цього інвестбанку, а також не менш відомих Morgan Stanley і Lehman Brothers.

На той час його батько Теодор Даймон працював у брокерському підрозділі компанії American Express, яку очолював друг сім’ї Сенді Вейл — майбутній засновник Citigroup і культова особистість на Уолл-стріт. Напевне, вплив батька зробив своє, і молодий фінансист Джеймс Даймон віддав перевагу роботі саме в American Express. Згодом діловий журнал BusinessWeek, розповідаючи про кар’єру Джеймса, напише, що якось його батько показав Вейлу одну з університетських робіт сина про становлення American Express. Вона надзвичайно сподобалась Вейлу. Таким чином, Джеймс на довгі роки отримав не тільки роботу, а й наставника, який добре знається на  фінансах.

У 1985 році Вейл іде з American Express через конфлікт із головою ради директорів. Джеймс Даймон звільниться разом із наставником і другом сім’ї, щоб допомогти тому вибрати компанію, яка стане основою майбутньої фінансової імперії Вейла. І уже у 1986 році Вейл придбав за $ 7 млн компанію Commercial Credit. Даймон став її віцепрезидентом, а по суті, виконував обов’язки фінансового директора. У наступні кілька років під керівництвом Даймона Commercial Credit здійснила низку поглинань, купивши такі компанії, як Primerica Financial Services Group, Shearson Lehman Brothers у American Express за $ 1,2 млрд та страхову компанію Travelers за $ 4 млрд. Купівля страховика дала можливість створити Travelers Group, яка після злиття у квітні 1998 року з Citicorp перетворилася на відомий нині банк Citigroup вартістю $ 140 млрд і з активами на $ 700 млрд.

Обов’язком Джеймса Даймона стало поточне управління придбаними активами, в тому числі й відокремлення та подальший продаж непрофільних. Вважається, що одним з основних спільних досягнень Сенді Вейла і Джеймса Даймона була трансформація брокерської фірми Smith Barney, придбаної у складі вже згаданої Primerica Financial Services Group, в один з найбільших інвестиційних банків на Уолл-стріт. Лише за три неповних роки число брокерів, що працювали в компанії, зросло з 2 до більш як 10,5 тисяч, а виручка — зі $ 155 млн до $ 850 млн. У 1996-му сорокарічний Джеймс Даймон очолив компанію Smith Barney, ставши наймолодшим CEO великої фірми з торгівлі цінними паперами.

Підкорення JP Morgan

Між тим, досягнення Даймоном помітних успіхів у його фінансовій кар’єрі невідворотно псували відносини із Сенді Вейлом. Протистояння між ними досягло свого апогею вже наприкінці 1998 року. Після об’єднання Travellers і Citicorp Вейл несподівано звільнив Даймона, який вже був призначений президентом Citigroup. В інтерв’ю впливовій The New York Times він пояснив таке рішення тим, що, буцімто, Даймон заявляв про наміри вже через рік очолити банк. Хоча сам Вейл, як виявилося, зовсім не збирався на пенсію. Через багато років у 2012-му в одному з інтерв’ю Даймон зізнався, що для нього ця новина стала шоком, адже він особисто вклав чимало сил у розбудову цього бізнесу. Слід зауважити, що акціонери Citigroup також відчули на собі наслідки такого рішення, оскільки в день звільнення Даймона котирування банку відразу впали на 5 %.

Проте без серйозної роботи відомий фінансист довго не лишався. Вже у 2000 році його запросили провести реорганізацію Чиказького банку Bank One. Цей банк на той момент був шостим за розміром у США, але при цьому отримав річний чистий збиток майже в $ 0,5 млрд. За перший рік Даймону вдалося скоротити витрати банку на $ 1 млрд, диверсифікувати його портфель, відмовившись від інвестицій у високоризикові активи. А в 2003-му Bank One досяг рекордної для нього виручки в $ 3,5 млрд. Переломом у банківські кар’єрі Джеймса Даймона стала проведена у 2004 році угода на $ 58 млрд щодо злиття Bank One із JP Morgan Chase. Ця угода дала Даймону можливість не лише з тріумфом повернутися в Нью-Йорк і очолити укрупнений JP Morgan, а й упритул наблизити його за розміром активів до Citigroup Сенді Вейла. На той час активи Citigroup становили $ 1,3 трлн, а у JP Morgan — $ 1,1 трлн.

Даймона небезпідставно вважали людиною, яка не боялась, а радше, сама воліла плисти проти течії. Особливо це стало помітно, коли він прийняв на себе управління JP Morgan, ставши спочатку головним операційним директором одного з найстаріших і найбільш шанованих банків у США, а потім у 2005 році — головою ради директорів.

Фінансові експерти прогнозували, що прихід у керівництво JP Morgan Джеймса Даймона допоможе банку подолати проблеми. Разом з тим, мало хто розраховував на те, що цей банк, навіть потрапивши в управління такого фінансового генія, як Даймон, вийде в першу лігу. Всім здавалося, що момент для цього вже було втрачено, а конкуренти росли занадто швидко. Крім того, сумніви щодо успіху JP Morgan тільки посилилися, коли стало очевидно, що його новий очільник наполягає на жорсткому моніторингу ризиків і збереженні банком сильних позицій щодо капіталу та ліквідності за будь-яких умов. Навіть у ситуаціях, коли, здавалося б, ніщо не загрожувало його стабільності чи стабільності американського банківського сектора в цілому.

Даймон, Баффет і деривативи

Політика Даймона щодо ризикових операцій закономірно викликала здивування, змішане з чималою часткою роздратування, не лише з боку колег-банкірів та інвесторів, а й «ветеранів» у самому JP Morgan. Невдовзі після призначення Даймона очільником JP Morgan керівник інвестиційного департаменту банку Білл Вінтерз відкрито звинуватив його в нелюбові до складних деривативів і базових ризиків, що виникають у зв’язку зі зміною структури процентних ставок. Даймон на забарився з відповіддю, наголосивши, що не має страху перед ризиками, проте ніколи не погодиться з тим, аби бізнес-блоки, які беруть на себе базові ризики, мали преференції при доступі до капіталу банку перед іншими напрямками бізнесу. Нагадаємо, дериватив — це фінансовий контракт між сторонами, який ґрунтується на майбутній вартості базисного активу. Найпоширенішими деривативами є ф’ючерс, форвард та опціон.

Заради справедливості зауважимо, що, крім Даймона, у 2000-х роках іще одна людина ставилася до деривативів навіть скептичніше, ніж сам очільник JP Morgan. Мова йде про відомого у фінансових колах голову американської інвестиційної компанії Berkshire Hathaway Уоррена Баффета. У 2002 році у зверненні до акціонерів Berkshire Hathaway він прямо заявив, що вважає деривативи зброєю масового ураження у пасивній формі, але за певних обставин вона може активізуватися і стати смертельною для фінансового ринку.

Джеймс Даймон молодший за Уоррена Баффета на 36 років, а тому йому було складно дорікнути «старечим консерватизмом». Прохолодне ставлення Даймона до деривативів пояснювалося не тим, що він, як і Баффет, вбачав у них природне зло для світового фінансового ринку. Очільник JP Morgan побоювався, що банки можуть «загратися» в деривативи. Цим він відрізнявся від голів тих інвестбанків, які вважали складні фінансові інструменти ідеальною машиною виробництва надприбутків.

Між іншим, фінансові аналітики пов’язують останню світову фінансову кризу 2007–2008 років зі спекуляціями на ринку. Вартість деривативів тоді значно перевищувала вартість базисних активів.

Керований ризик — запорука успіху

На думку аналітиків компанії Bloomberg, за час керівництва Даймона JP Morgan став найбільш ефективно керованим універсальним банком, який поєднав у собі інвестиційний банкінг і обслуговування приватних клієнтів. На відміну від своїх конкурентів, JP Morgan залишався прибутковим навіть упродовж фінансової кризи 2007–2008 років. Попри те, що деякі колеги по банківській діяльності закидали Даймону небажання йти на ризики, це було не так. Насправді він завжди приділяв  увагу економії та управлінню ризиками. Наприклад, усього через кілька місяців на посаді керівника JP Morgan він почав відстежувати, як багато телефонних ліній діє всередині банку, і з’ясував, що близько 50 тисяч телефонів ніхто не використовує або використовує зовсім мало, хоча банк і далі за них платив. До того ж він був не задоволений значними і невиправданими витратами, надмірною кількістю працівників, неефективними рішеннями менеджерів середньої ланки, тож розпочав послідовну боротьбу з цими явищами.

Робота з ризиками допомогла JP Morgan уникнути значних вкладень в іпотечні облігації, інвестицій в структурні продукти і забезпечені боргові зобов’язання.

Як тепер вже відомо, саме ці фінансові інструменти стали джерелом величезних збитків Citigroup, Merill Lynch і UBS Group AG. За 2008 рік JP Morgan списав тільки близько $ 7 млрд, які припали на іпотечні облігації та проблемні позики, тоді  як конкуренти списували майже по $ 20 млрд кожен. Крім того, завдяки більш сильній фінансовій позиції у 2008-му JP Morgan зміг врятувати від банкрутства кілька фінансових організацій, що дало можливість утримати від краху всю фінансову систему США.  JP Morgan викупив інвестбанк Bear Stearns, аби запобігти його банкрутству, банківський холдинг Washington Mutual — найбільшу позичково-ощадну асоціацію США, яка втратила під час кризи 95 % своєї вартості, та кілька інших компаній.

У 2013 році JP Morgan заплатив рекордний розміром $ 13 млрд штраф за операції з іпотечними облігаціями, частина з яких належала врятованим ним компаніям. Загалом із серпня 2012-го по кінець 2013 року JP Morgan виплатив понад $ 25 млрд за врегулювання різних спорів з наглядовими органами. Але попри це банк залишався прибутковим. Як зазначав сам Даймон, пройти через фінансові труднощі, чи то кризу, чи штрафи регуляторів, JP Morgan вдалося саме завдяки його розміру.

Хвороба і власний культ

Улітку 2014 року Джеймс Даймон публічно заявив, що хворий на рак гортані. Виявлення захворювання на ранній стадії давало шанси на одужання. Банкір запевнив колег та інвесторів, що й далі  керуватиме JP Morgan у звичному режимі, але мусить пройти двомісячний курс терапії.

Як показує практика, серйозні захворювання топменеджерів чи власників великих корпорацій завжди є фактором, що істотно впливають на їхній бізнес і ставлення інвесторів. Так було, наприклад, за життя Стіва Джобса, коли капіталізація компанії Apple корелювалась зі станом його здоров’я у певний період. Не став винятком і JP Morgan, акції якого після оголошення новини про стан здоров’я його очільника подешевшали на 1,3 %. Втім, ту відкритість, з якою Даймон поставився до свого захворювання, з розумінням сприйняли інвестори. Наприкінці 2014-го Джеймс Даймон оголосив, що переміг хворобу і аналізи та тести не виявляють у нього злоякісних утворень. Котирування банку за п’ять місяців з моменту оголошення про хворобу виросли майже на 10 %, а капіталізація JP Morgan збільшилася на $ 21 млрд, до $ 232,7 млрд.

За версією журналу Forbes, Даймон є не тільки найвпливовішим банкіром США, він входить до першої 20-ки у списку найвпливовіших людей світу. Сам Даймон не любить визнавати, що давно став культовою особистістю. Він вважає це радше виявом поваги та довіри до нього як до професіонала. «А якщо хтось вважає, що культ Джеймса Даймона — це неможливість поставити його дії під сумнів, то це не так», — заявив банкір в одному з численних інтерв’ю.